Хочу поділитися своїм досвідом корекції сколіозу методом ASC/VBT
Корекція сколіозу методом ASC
Перші ознаки сколіозу (перший ступінь) лікарі помітили у мене ще в дитинстві, років у 5.
Все, що я робила тоді, – ЛФК. Звісно, вправи регулярними не були. Дітям зазвичай це здається нудним.
У 12 років, як це часто буває, хвороба різко прогресувала. Мій перший ступінь переріс у третій-четвертий.
Батьки у паніці почали водити мене до ортопедів. Масажі, басейн, мануальна терапія, ортопедичні устілки (можливо, вроджений перекіс таза й остеопенія зіграли не останню роль у прогресуванні сколіозу).
Носити корсет Шено я категорично відмовилась.
Загалом, майже не мала комплексів стосовно спини та нерівної талії, хоча й усвідомлювала проблему. Реберний горб, звісно, був, але викривлення грудопоперекове, більше у попереку, тому непрофесіоналу не дуже помітно.
Нічого не боліло, питання естетики та симетрії не цікавило. Відвідувала пляжі, спілкувалася з друзями, жодних проблем у стосунках з хлопцями.
Фізкультура, басейн – все це робила, але років у 18 зрозуміла, що марно – і здалася.
Потім почався біль у спині
Кілька років тому вперше почала боліти спина. Дуже напружувалися м’язи з боку викривлення. Працюю я переважно сидячи чи стоячи (ветеринарний хірург).
Ближче до 29 років з’явилися перші протрузії й екструзії у хребті (носіння важкого рюкзака плюс і так нерівний хребет). Напруження реберного горба не завжди миналося навіть після відпочинку. Займатися спортом або знов ходити на масажі не було мотивації через постійне напруження спини і знання, що хребет від цього прямим не стане, буде лише тимчасове полегшення.
У 29 з’явилися серйозні комплекси стосовно нерівної спини, тож я замислилася над операцією. Багато працювала, накопичувала гроші, витрачала на непотрібні мені речі, косметологічні процедури і тільки у 29 задумалася над головною проблемою свідомого життя – сколіозом! Лише тоді, коли дійсно почав турбувати! Розуміла, що далі буде гірше.
Клініка Якова Фіщенко
Знайшла в інтернеті інформацію про метод ASC/VBT. Багато читала, вивчала інформацію, порівнювала з класичним методом. Зрозуміла – треба робити якнайшвидше! Читала відгуки пацієнтів і була впевнена, що для мене це все пройде легко 🙂 Я людина надзвичайно витривала, ніколи не нию.
Був досвід, перенесла лор-операцію, але це зовсім інше… Лікарі попереджали, що легко не буде.
Після консультації у Фіщенка Я. В. була вражена своїм рентгеном. Кут викривлення 62,2 градуса, прогресуватиме далі. Але і до цього сумнівів, що треба оперуватися, вже не було.
Не писатиму про організаційні моменти і лікарів. Це вже написано до мене. Всім велика подяка за неймовірну роботу і можливість зробити таку надскладну операцію в Києві!
Операція справді дуже дорога, але ціна виправдана.
А тепер найголовніше. Описую весь свій досвід і відчуття.
Я – смілива людина, але в операційній було так багато людей, що я розхвилювалася.
Приклали до мене маску з чудодійним інгаляційним наркозом, далі нічого не пам’ятаю, нічого не снилося. Це означає, що наркоз був глибоким та ефективним.
Прокинулася в реанімаційній палаті. Там лежить багато людей, всі страждають. Був вечір, я обвішана крапельницями, епідуральна анестезія (не відчуваю чомусь тільки одну ногу), сечовивідний катетер, дренаж з грудної порожнини.
Перші відчуття – важкість з прооперованої сторони, немов камінь у спині, дуже болючі спазми. Думки – “гірше вже точно не буде”. Але відчуваю, що реберний горб фактично зник. Мене знеболили і до ранку я то спала, то прокидалася. Біль зник, рухатись я і не намагалася, хіба що руками постійно тягнулася до води, відчувала страшенну спрагу.
Рано-вранці настав час перевозити мене до палати (я жила в індивідуальній, для власного комфорту). Перелізти на візок я не могла, ніг не відчувала від епідуралки плюс підсвідомий страх ворухнутися зайвий раз, тому мене швиденько переклали. Від цього маневру виникло відчуття, що камінь у спині рухається. Накотила сильна нудота, виділилося багато слини. Але поки довезли до палати, нудота минула. Ще раз напружилася – і мене переклали на ліжко.
Подзвонила мамі, сказала, що мені знадобиться допомога на найближчий тиждень.
Відтак мені допомагали встати лікар і реабілітолог, змогла сісти на ліжко. Далі – запаморочення, потемніння в очах, вирішили перенести це на другий день.
На другий день вже почалися заняття з реабілітологом (вправи лежачи). Підвестися я змогла, але знов потемніло в очах і більше мене підняти не намагалися. Я дуже засмутилася, що не вдалося встати нормально.
На третій чи четвертий день я попросила витягнути сечовий катетер і змогла дійти до вбиральні з ходунками (під страхом клізми я таки наважилася встати). Стояти й сидіти було важко, м’язи спини та живота з прооперованої сторони були надзвичайно сильно спазмовані і просто бракувало сил.
В один із перших днів у лікарні виникли моторошні галюцинації, тож надалі я попросила не колоти мені наркотичні знеболювальні. Кололи тільки ненаркотичні.
На четвертий чи п’ятий день мене у візку відкотили на рентген. Фізично все ще було дуже важко стояти, через спазми м’язів тіло косило вбік. Але рентген дуже порадував.
Далі всі дні були схожі. Рутинні процедури, як і описувалося в інших відгуках. Я старалася, але все ще не могла довго стояти чи сидіти через спазми м’язів спини і бокових м’язів живота, які ще не звикли до нового положення хребта. Трохи розім’ятися допомагали тільки заняття з реабілітологом.
У лікарні в мене геть не було апетиту. Не знаю, чому. Не було нудоти, але й апетиту теж. Їла через силу (їжу робила мама, бо страви з лікарні здавалися огидними). Можливо, це побічна дія ліків.
Також не було бажання сидіти в телефоні, соцмережах, щось дивитися, розважати себе. Теж не розумію, чому.
Особливо від болю я не страждала, хоч і відмовилася від наркотиків. Було доволі стерпно, післяопераційний біль дещо приглушили ненаркотичні анальгетики. Я більше потерпала від збитого режиму, малорухливого життя і від спазмів, які не давали довго рухатись.
Полегшення я відчула на сьомий день, після того, як на шостий зняли грудний дренаж (він заважав дихати). На дев’ятий я виписалася з лікарні.
Відтак почалася домашня реабілітація.
Довго не могла налагодити режим сну, але апетит нормалізувався.
Спазми м’язів, відчуття скам’яніння у спині та перекіс тіла не давали насолоджуватися відпусткою, навіть у себе в саду не могла просидіти кілька хвилин. Спільно з лікарями прийняли рішення призначити міорелаксанти. З ними я почувалася краще, однак були побічні реакції у вигляді потемніння в очах, запаморочення, сонливості. Приймала їх тижні 3-4.
Перші 2 тижні після операції були найважчими. Я часто плакала, боялася, що ніколи вже не стану “нормальною”. Можливо, це також побічний ефект від великої кількості ліків і загалом організм переніс сильний стрес.
Лягати на бік я не могла ще 4 тижні, лише на спині, інакше знову було відчуття, що “камінь рухається”.
Через 3 тижні після операції я вже почала потроху працювати. Робила вправи, пила вітаміни, потихеньку відновлювалася.
Дискомфорт був, але нарешті м’язи почали звикати до нового положення хребта.
Довго боліли шкіра живота і стегна з прооперованої сторони, це пов’язано з перерізанням міжреберних нервів. Був ниючий біль при підйомі правої ноги (про це попереджали і це пройшло місяці через чотири).
Можу сказати, що після перших трьох тижнів (починаючи з дня операції) з кожним тижнем ставало дедалі краще!
Зараз пройшло вже 12 місяців( операція була у квітні 2024).
Я не могла повірити, що зник реберний горб і талія стала симетричною! Спина зміцніла, я більше не відчуваю напруження від довгого сидіння чи стояння, з’явилася мотивація займатися спортом, зросла самооцінка.
З 62-х градусів залишилося 20! Може здатися, що це багато, але візуально вигину тепер взагалі не помітно, тільки легка кривизна на рентгені. Для 31 року це дуже хороший результат.
На мою думку, основна проблема (спазми м’язів) полягала у тому, що поперековий відділ хребта дуже рухливий. Його підтримує велика група м’язів, тож, можливо, їх варто було розім’яти масажами перед операцією.
Може здатися, що моя реабілітація пройшла важко. Але, читаючи відгуки про корекцію сколіозу старим методом, виявляється, це було ще легко.
Чи пройшла б я цей шлях, якби знала, що мені буде важче, ніж хотілося?
Однозначно ТАК!
P. S.: на фото після (з конструкцією і рубцем) ще видно післяопераційний набряк. Зараз він майже зник.